нова українська поезія
 

руку затиснуло шкірой з металом,
рушила з місця секунда. пливе
марево ночі сумним покривалом,
голка штрикнула у груди мене.

може мій біль одгорне озаріння
в сяйному просторі тяжких недуг,
хай не зачерствіє ваше сумління,
і не залишить найкращий ваш друг.

----------краплина стиглого дощу,
морок розкутий під стелею –
злиття двох світів непізнаних,
сягає безмежності ноччю.
ні, не зустрінусь з офелією...
сірість шляхів непокритих –
лише паралель безладдю.
дощ, розмиваючий стайні,
бруд котрих робить ошуканих.

----------------------------------------------------------------------------------------------

натхненно. на жаль, не дуже зрозуміло.....